Телеканал, який не має доступу до своєї ж аудиторії. Журналісти, які прагнуть як інформувати кримчан, котрі переїхали на материк, так і сприяти поверненню Криму до України. Цінності, про які варто говорити, та принцип «не нашкодь» як закон існування. Вони не говорять про Росію, вони говорять про дії російської влади у Криму.

Про те, як запускали новий телеканал, про цінності та прагнення, про фейки та фейли, про стандарти та фактчекінг говоримо з менеджеркою суспільно-політичного напряму «UA:Суспільне мовлення» Олександрою Очман.

«UA:Крим» – дата народження?

Як окремий канал він виник у липні 2016 року. І уже в серпні ми стартували, хоча це ще не можна було назвати повноцінною роботою каналу. Михайло Смуток – натхненник всього і той, хто «Перший Ukraine» перетворив на «UA:Крим». А я просто стояла там поруч, біля витоків.

 

Якщо ти стояла біля витоків, то маєш чітко розуміти, яку ж цінність/меседж транслює канал?

Якщо дуже коротко, то меседж був:  Крим – це Україна. Юридично. Це не пропаганда. Це те, що випливає з реальних фактів.

«UA:Крим» – це про що?

Це про реальне життя Криму та кримчан сьогодні, про те, що кримчан найбільше турбує. Ми не робимо контрпропаганди. Намагаємося не замилювати очі, а розбиратися.

На інших каналах були і є програми про Крим. Їх мало? Навіщо окремий канал?

У всіх каналів є власники. У програм – замовники, донори.

У всіх каналів є власники. У програм – замовники, донори.

Окрім того, що в кожного свої інтереси, ще й грант на будь-який проект може просто закінчитись.  Коли Крим анексували, то не стало стабільної регіональної філії державного каналу. Треба було зробити щось схоже. Але державне відтворювати не варто було. Тоді суспільне мовлення уже починало виходити в Україні, тож треба було одразу робити канал суспільного мовника. Цей канал мав відповідати інтересам всього українського суспільства, але в першу чергу, кримчан. І не обслуговувати інтереси окремих політиків. Перший суспільний канал про Крим.

Суспільне передбачає, що за нього платить населення. Чи готова аудиторія платити за ваш контент?

Мені здається, що аудиторія у всій країні поки не готова платити за якісне інформування. Коли вони почнуть нам платити, то будуть від нас вимагати, і це було б те, що треба.

Перший місяць роботи. Яким ти його пам’ятаєш?

Час, коли не розуміла нічого, крім журналістських стандартів. Не знала, як відео заливається у нашу систему, як виводиться в ефір, як поставити титри, до кого піти, щоб отримати камеру чи ще щось. Я не розуміла, як працює структура. Йшла і розбиралася на місці. Це щось на кшталт навчання плавати, коли тебе кидають у воду і кажуть: «Ну пливи».

І ніхто не пояснив? А редактор?

Редактора не було, був начальник, який набрав кількох співробітників. І ми одразу стали і почали працювати. У нас не було тижня, коли б нам пояснювали, що і до чого і водили за руку.

Ви спочатку робили помилки через відсутність досвіду. Чи стикалися із тролінгом зі сторони аудиторії, чи навіть колег?

На наше щастя, нас тоді мало хто дивився. Ще не вийшли на різних «Детектор медіа» статті про наш запуск. Був простір для помилок.

На наше щастя, нас тоді мало хто дивився. Ще не вийшли на різних «Детектор медіа» статті про наш запуск. Був простір для помилок.

Нас корегував начальник і, звичайно, трошки тролив. Тролили також колеги з «UA:Перший». Не розуміли. «У вас немає журналістів, камер, операторів, що це за канал?». Їх веселило, що було 2-3 людини, які роблять все й одразу.

Як ти реагувала на це?

Я розуміла, з чого вони сміються. Завжди розуміла. Збоку це виглядало абсурдно. Але це те, що потрібно було продовжувати.

Ще до «UA:Крим» ти знайшла вакансію з кращими умовами, ніж пропонували на суспільному. Що тебе перемкнуло?

Якийсь патріотизм і виклик створити щось таке, чого в Україні ще немає. Виклик спробувати себе у новому. На тій роботі я б росла вертикально, але не інтелектуально. Це було б продовження попереднього досвіду.

Твоя перша «перемога» на каналі?

Нічим не пишаюся. Є перемоги у певних сферах. Перша така, коли перемогла страх і зателефонувала Рефату Чубарову. Коли зняла перший сюжет, коли не трусилася і підходила до людей з питаннями – це і були перемоги. Взагалі я – інтроверт. Я не мріяла бути журналісткою. Тому на кожному етапі були маленькі перемоги – над собою.

Чи допомогла тобі у роботі культурологічна освіта? Чи відчувала брак журналістської?

Я взагалі бакалавр культурології та магістр політології. Культурологія – це не тільки про мистецтво, це про розуміння людської природи і того, як функціонує суспільство. Політологія теж про суспільство, але ще допомагає бачити політизовані моменти, спекуляції, і самій уникати їх. Дивитися на ситуацію зі сторони різних груп, що мають свої інтереси. Обидві освіти корисні. Браку журналістської освіти не відчуваю – тренінги і курси допомагають розвиватися.

Тепер про фактчекінг, скільки часу витрачаєш на перевірку інформації? Чи часто трапляються фейки?

Коли починаєш щось копати, то час летить непомітно. Фейки трапляються часто. Російська пропаганда гарно працює у цьому напрямку. Намагаємося перевіряти будь-які кримські новини у російських джерелах. Часто це не класичні фейки, а перекручена інформація. Зіставивши інформацію з різних джерел, починаєш розуміти, чому вони сказали саме так. Часто буває перекручування і провокація. Це корисно вміти зчитувати.

Про стандарти журналістики. Який із них у пріоритеті?

Немає пріоритетних стандартів – вони працюють лише разом. Але все залежить від конкретної ситуації. Якщо подія стається за 5 хвилин до випуску, то оперативність стає головною. Але якщо ти тут зрадиш стандарту точності, то випустиш в ефір маячню.

Якщо мовник суспільний, то власник його не цензурує, бо ним є суспільство. А як щодо самоцензури? Чого ви не показуєте?

Ті пропагандистські картинки, які хоче показувати Росія. Навіть не тому, що цензуруємо, а тому, що воно нам непотрібно. Нам потрібні факти, справжні події.

Плюси задають тренди/суспільний дискурс. Чи робить це суспільне?

Наразі не впевнена. Але суспільне буде задавати тренди. Коли всі звернуть на нього увагу. Тут зараз зібралися неймовірні люди, і це вистрелить.

Для тих, хто починає. Твої перші серйозні фейли? На що треба звертати увагу?

У нас специфічний канал. Я розуміла, що є особливості роботи з кримською темою. Я знала, що кримчанам небезпечно казати про підтримку України, чи навіть давати мені коментарі.

Я знала, що кримчанам небезпечно казати про підтримку України, чи навіть давати мені коментарі.

Але перші серйозні фейли пов’язані з тим, що я не знала елементарних речей: як забезпечити їм безпеку, якими месенджерами користуватися, яку інформацію краще не давати в ефір до певного часу. Ось такі.. Але ніхто від моїх дій не постраждав. Ніхто не потрапив у лапи ФСБ. Усе добре.

Коли Крим повернуть Україні, то «UA:Крим» залишиться на материку чи переїде на півострів?

Я думаю, переїде. Зараз на материку мільйон кримських ЗМІ і ми замикаємося на собі, в материковій тусовці. Ми все менше розуміємо кримчан. Це іноді  ніби дві різні боротьби за Крим. Щоб цього не було, то потрібні власні кореспонденти та соціологи у Криму уже сьогодні.

Суспільне зараз змінюється?

Так, у нас зараз працює дуже багато людей. І ми часто не знаємо, хто вони і що роблять. Тому планують реорганізацію всієї структури, і зокрема у філіях. Перший крок – у кожній філії буде продюсер та менеджер. Уже з нового року усе стане більш зрозумілим.

Ірина ГОЮК