Членкиня, пілотеса, босса. Ці іменники утворюють нині, аби показати, що жінка існує у цьому світі. Світі патріархальному, світі андроцентричному. Членкиня – це іменник чоловічого роду “член” плюс суфікс, пілотеса – це іменник чоловічого роду “пілот” плюс суфікс, босса – це іменник чоловічого роду “бос” плюс суфікс. Тобто жінка – це плюс суфікс до чоловіка?
Відповідає на це запитання, а також говорить про рівність та (не)універсальність фахівчиня герменевтичних студій Зоряна Годунок.

Як впливають фемінітиви на ідентифікацію?

Зоряна Годунок говорить, що мова впливає на спосіб думання, самопрезентації, осмислення себе у взаємостосунку з іншими, зі світом. Себе ж науковиня ідентифікує як маму, жінку, українку та професіонала своєї справи.

-Ось пригадую, мала розмову зі своєю сестрою. Вона у нас працює в такій дуже солідній установі психологинею (робить акцент на фемінітиві) – допомагає набирати кадри на атомну електростанцію. Говорили ми з нею на тему – хто вона така: психолог чи психологиня. Так ось вона сказала цікаву річ: «Якби я працювала у школі, садочку або сімейним психотерапевтом, то я швидше була психологинею, а так я психолог, тому що у мене робота дуже серйозна». Тобто те, що жінку назвали фемінітивом, – це впливає на питання ідентифікацію, але не знаю, чи у всіх контекстах позитивно. Думаю, що ставлення до жінки, яка ідентифікує себе через чоловіка, буде серйознішим.

Думаю, що ставлення до жінки, яка ідентифікує себе через чоловіка, буде серйознішим.

Українська мова, великою мірою, патріархальна мова. Навіть коли ми говоримо про людину: людина – це іменник жіночого роду, але коли ми загалом говоримо про людину, ми завжди говоритимемо спочатку про чоловіка, а жінка – це вже так, хіба що додатком буде. Навіть фемінітиви творяться великою мірою від чого? Від тих основ, які позначають чоловіка у певній професії.

Не універсальний чоловік

Чоловічий рід не універсальний, бо тоді зникає жінка.

-Чоловічий рід не універсальний, бо тоді зникає жінка. Але в той же час чоловічий рід універсальний у суспільстві патріархальному, чоловічому. Жінки теж є, і вони можуть заявити про себе. Фемінітив – це спосіб заявити про себе, це спосіб представити жінку в чоловічому суспільстві.
Є тільки те, що назване. А те, що не назване, воно є?

Рівність?

– Фемінітиви відіграють одну дуже важливу як на мене, роль – вони представляють жінку в чоловічому дискурсі. Та чи можемо ми говорити про рівність… не думаю.
Представити жінку, поговорити про те, що вона є, – так, а визнати її рівною чоловіку – мабуть, ні.
Якщо ми будемо говорити про жінку, вона матиме більше можливостей до самореалізації, бо є спосіб презентації. Та чи зміниться спосіб мислення суспільства загалом? Не думаю. Одиниць, груп, які більшою мірою націлені на саморозвиток, на європейські ліберальні цінності, де про рівність прийнято говорити. Чому в українському суспільстві зараз так модно говорити про права ЛГБТ-спільноти, про ґендерну рівність? Мені видається, це не внутрішня іманентна потреба, це спровоковано ззовні. Тільки через те, що ми нібито євроінтегруємося, тільки через те, що нам світу треба показати, що «ми поділяємо ці цінності», вони починають грати.

Цікавимося, чи треба вводити нові мовні одиниці для позначення жінки в разі, коли фемінітиви не є показником бажаної рівності.

-Фемінітиви співприродні мові, мова здатна сама творити ці фемінітиви, бо в неї є наявні фемінітивні суфікси. І то це сприймається не всіма і не дуже позитивно. Тобто навіть фемінітиви, які співприродні мові, можуть професіоналами української мови сприйматися негативно, що вже казати, коли ми будемо вигадувати якісь штучні одиниці? Вони приживуться? Великою мірою носії мови – традиційні, як їм заклали українську мову в дитинстві, школі, університеті, так вони продовжують нею розмовляти. Тому не думаю, що введення нової штучної одиниці може вплинути позитивно, враховуючи те, що ми вже маємо аналоги.

Запитуємо, чи не вказуємо ми першочергово на стать, коли вживаємо фемінітив.

Ні, тому що у нас є основа слова, і вона буде вказувати на вид діяльності.

Фемінітиви та медіа

Зоряна Годунок працює на кафедрі журналістики НауОА. Цікавимося, як часто помічає фемінітиви у текстах, які аналізує зі студентами й студентками.

– Рідко. У регіональних – жодного разу. У всеукраїнських громадсько-політичних трапляються, до прикладу: «Українському тижні», Українській правді (але не в усіх матеріалах), більше не пригадаю.

Запитуємо, вживання фемінітивів наближає аудиторію до ЗМІ чи навпаки віддаляє.

– Це радше дражливий чинник, який приваблює.
ЗМІ вживають більшість фемінітивів поза нормою, як варто реагувати на це?

Мовна норма, кодифікація – це те, що завжди буде йти за живою мовою.

Мовна норма, кодифікація – це те, що завжди буде йти за живою мовою. Спочатку жива мова – а потім вона має кодифікуватися чи не кодифікуватися. Від чого буде залежати? Чи сприйнятно то буде великій масі людей, науковцям з наукових установ. Цілком можливо, що скоро вони зможуть стати мовною нормою, чому б і ні.

Авторка: Ольга Кириленко

Фото: Владислав Бойченко